Ведучий: Дитинство… Золота, безтурботна пора!  Ми ростемо, вчимося, пізнаємо перші розчарування, радіємо успіхам. Ми маємо право на життя! Ми маємо право на освіту, на відпочинок, на захист від насильства. Ми – діти! Ми – громадяни України!

Міський конкурс учнівських проектів «Я – громадянин України!» проводиться вже 8й рік. І ми вирішили взяти в ньому участь. Сьогодні хочемо провести презентацію того, що у нас вийшло.

Білинська О.С.

Навчаймось доброти…

Навчаймось!

Навчаймось кожну мить!

І в того вчителя, який мовчить…

І в того вчителя, який кричить…

В матусі, що забула поцілунок перед сном,

І в батька, що з засмученим чолом…

І в України-неньки, що зітхає…

І у зими, що помирає…

Вона народжує весну!

Хай крик народить доброту!

Хай сум народить співчуття!

Хай зло народить каяття!

Науку цю візьме дитя у душу…

Лиш плакати його не змушуй!

Нехай сміється і радіє,

І вчиться жити у надії

         На кращі дні

         На довгий вік…

Рости, дитино! Йди у світ!

Ведуча: Збір, систематизація та презентація матеріалів на основі Конвенції прав дитини, надала можливість учням ознайомитися зі своїми правами. А разом з тим залишити школі, своїм вчителям, приємну згадку про себе, про своє щасливе дитинство, про свої мрії, здобутки, таланти…

Ведучий: Чимало дітей у наш час позбавлені не тільки матеріального добробуту, а й сім'ї. А ще більше «квітів життя» терплять знущання, приниження, нелюдські умови проживання, важко працюють з раннього віку,  часто стаючи єдиною опорою для молодших братів та сестер. Щодо себе – то вони втрачають своє власне «я» і не стають особистістю, так і не знаходять свого покликання, а потім на все життя на них залишається тавро «нижчого сорту», як би жорстоко це не звучало. Оточуючі звинувачують цих дітей, їхніх батьків, державні служби, але чомусь нікому не спадає на думку зробити зауваження собі… У нещасті цих дітей винні усі оточуючі, не тільки ті, хто живе поруч, а й ті, хто мовчки проходить мимо, не звертаючи увагу на нещасних не тільки на вигляд, а й у душі, дітей.. Є люди, які думають, що цим дітям усе байдуже, бо вони живуть не так, як усі. Та це не так. Діти, в якому б соціальному класі і віці вони не були, все одно відчувають ставлення до себе. Тому ота зневага, ненависть, бридливість та байдужість не тільки обпікають їх поглядами, а й б’ють по серцю. Важко зрозуміти, як люди, які самі є батьками, можуть бути настільки байдужими та егоїстичними.

Ведуча: Тому ми ставили перед собою мету: достукатись до сердець і пробудити в душах людей любов до дітей, адже чимало дорослих люблять лише своїх дітей, а чужі і знедолені їм байдужі. Вони це обґрунтовують тим, що в їхньому житті і так вистачає проблем, тому й ніколи бути Матір’ю Терезою. А ми хочемо довести, що немає «чужих» і «своїх» дітей. А є лишень ДІТИ!

Ведучий: Нашим 9-м класам захотілося зберегтися у пам’яті вчителів ще й мистецьки організованим кінофільмом і виступом. Для цього ми підібрали тему, яка хвилює не одне покоління. Яка була, є і буде актуальною завжди. Це – життя дитини. Її права, які дуже часто утискаються, обов’язки, шляхи реалізацій можливостей. Своєю презентацією ми хотіли нагадати, що діти – майбутні дорослі, а усі дорослі колись були дітьми. Погляньте в очі дитини – і ви побачите, яка ви людина. Адже очі дитини – це дзеркало. Задумайтесь: якщо в очах дитини ви бачите страх – це не означає, що вас поважають! Якщо ви не можете перехопити погляд дитини – навряд чи ця дитина відчуває вашу любов…

 ( Запускаємо презентацію. На слайді «Завтра» виходять пари і танцюють пару тактів вальсу. Далі презентація зупиняється.)

(Звучить весела музика, з двох боків сцени вибігають маленькі хлопчики і дівчатка, скачуть, розмахують кульками. Потім зупиняються і повідомляють в зал: Я – ДИТИНА!)

(Продовжується перегляд презентації) Бажано озвучення назв статей.

Ведуча: Дитина, яка зростає в любові, яка захищена від несправедливості законом – і сама буде доброю.

Не нарікай на глухість душ людських,

І не гостри в злобі на них зубів!

А ти що людям доброго зробив,

Що вимагаєш доброти від них?!

Чого мовчиш, подумай і збагни,

Але уже з низької висоти.

А зваж, і переваж, а хто є ти?

І зваживши, нікого не вини!

А сам в своє нутро душі заглянь,

Чи там хоч раз добром світила рань?

І променем світилося святим?

І ти збагнеш, що до твоїх страждань

Не відгукнеться власна глухомань!

А ти шукаєш в людях доброти…

(Пісня «РОДИНА»)

Ведуча: Любі наші вчителі! Цей фільм – для вас! Ми даруємо вам його на згадку про себе, про свої класи.

 (Фільм)

На 10.52 до 12.08  вимкнути звук, Федорчук Христина читає вірш

Життя – наче потяг. Зупинка під назвою «Школа».

А потім чекає на нас невідомий маршрут.

Прощання щемке. І розчулені очі довкола…

Ми підемо далі! А ви залишайтеся тут!

І тихий перон забуває про галас дитячий.

Шляхи, як стрічки, що сплелися в дівочій косі.

Нам простір відкрили… а серце сміється і плаче,

Бо частку його ми забрали з собою усі.

Зустрінете інших – таких вже не буде ніколи!

Ви душі ліпили і нам дарували знання.

Якими смішними колись ми з’явились до школи!

Які ми прекрасні сьогодні ідемо в життя!

Дороги в майбутнє… Колись і вони завертають,

Відчиняться двері – ми рідний побачимо клас.

Тут нас зрозуміють, розрадять і завжди чекають,

Бо вчитель ніколи не зможе забути про нас!

(під час вірша по сцені бігають діти, і солідно прогулюються парами нарядні старшокласники)

18.37 – вірш ДОЛЯ (Федорчук)

19.04 – вірш АНГЕЛ (Бойко)

19.20 – вірш НАДІЯ (Бойко)

19.34 – вірш ЛЮБОВ (Юганюк)

19.50 – вірш МРІЯ (Буратчук)

Ведучий: Всі з нас мріють бути щасливими! А що таке щастя? Послухаймо, що є щастям у розумінні моїх однокласників!

(Кожен по пару слів каже, як він розуміє щастя)

Ведуча: Ми бажаємо щастя кожному, присутньому тут! Кожному, хто не тут! Кожному, хто живе! Дорослому і малому, старенькому і юному!

Адже бути щасливим – ЦЕ НАШЕ ПРАВО!

(Пісня) Під час пісні учасники свята дарують вчителям диски і календарі.